Владислав «Хоуп» Білий - фанат футбольного клубу "Таврія" (Сімферополь).

Владислав Сергійович Білий народився 5 серпня 1993 року в Сімферополі. Змалечку ходив на підготовчі дошкільні курси у сімферопольській гімназії №1, куди зрештою і пішов до історико-правового класу. Особливо легко та із задоволенням давалося юнакові вивчення всесвітньої історії. Після, продовжив навчання на історичному факультеті Таврійського національного університету ім. Вернадського.

Навчаючись на першому курсі університету, з 2010 року почав відвідувати домашні матчі "Таврії" на 5-му секторі. Можливо, це було логічним продовженням любові Влада до подорожей Україною, адже ще у шкільні роки, вчителі історії майже щовихідних та на канікулах організовували походи та подорожі до інших міст. Завдяки цьому він у 13-річному віці вперше побував у Львові, де йому дуже сподобалося і куди повернеться вже після окупації рідного міста.

Окрім участі у фанатському русі, Влад захоплювався графіті-культурою. Звідти ж походить його позивний «Хоуп». Будучи талановитим та маючи хист до створення графіті, разом зі своїм однокурсником входив до складу однієї з провідних команд міста. Мав характерний та впізнаваний тег (підпис), який складався з трикутників, розвернутих під певним кутом, що відповідало буквам в його нікнеймі та носив татуювання з цим символом. За спогадами мами, одна з останніх робіт сина в Сімферополі, залишена саме для неї, була настільки вдалою, що комунальники не з першого разу зважилися її замалювати. Хоча на той час, навколо малюнку вже з’явилося багато написів "Слава Україні" та інших патріотичних гасел.

Після початку подій Революції Гідності в Криму розпочалося протистояння з проросійськими силами. 8 березня 2014 року патріотично налаштовані фанати "Таврії", разом з кількома тисячами кримських татар і небайдужих місцевих жителів, зібралися на мітинг аби не допустити проведення референдуму на півострові. Начебто мирний мітинг, не виявився таким і закінчився побитими автобусами та травмами для феодосійських «казаков». Саме в той день багато кримських фанатів показали свою позицію та чітко вказали яку країну вважають своєю Батьківщиною.

Проте вже наступного дня, багато з учасників тієї акції вимушено залишили півострів та поїхали в міста материкової України. Перед цим озброєні росіяни захопили й заблокували Верховну раду Криму та Раду міністрів Криму. Почалися репресії серед противників "руской вєсни". Владислав із друзями покинули свої домівки, після чого він поїхав до Львова. Знову опинившись в місті, від якого перехоплювало подих ще в дитинстві, продовжував малювати, а також захопився велотуризмом.

В 2015 році разом із другом з фанатського руху львівських "Карпат" стали на захист країни, долучившись до лав "Азову". Попри слова рідних про те, що Владислав має спершу захищати свою маму, а вже тільки потім державу, відповідав: - "А, якщо б так думала кожна мама – де була б наша Україна? І чи була б…".  Брав участь у боях на Донбасі під час АТО/ОСС. Жив у Маріуполі - місті, яке стало його новим домом. Там же у вересні 2017 року вони одружилися з коханою Ольгою, з якою були знайомі з часів його життя у Львові. Разом з тим планував отримати другу вищу освіту, вступивши у 2020 році до Національного університету «Острозька академія» на факультет журналістики.

Початок повномасштабної війни «Хоуп» зустрів у Маріуполі, оборону якого тримали разом з побратимами протягом кількох місяців. Брав участь у жорстоких боях на «Азовсталі», за що був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Після виходу оборонців міста з оточеного комбінату, потрапив до колонії №120 в Оленівці (Донецької обл). Владислав Білий загинув у ніч з 28 на 29 липня 2022 внаслідок підступного теракту, вчиненого російськими терористами. Близько двох сотень бійців "Азову" запроторили до окремого бараку, який підірвали зсередини. Понад 50 полонених українських захисників тієї ночі загинули.

Прах Владислава похований у колумбарній стіні Лук’янівського кладовища, де чекатиме на виконання його останньої волі - бути розвіяним над Чорним морем у звільненому Криму.

‍