Віктор «Віхрь» Пономаренко - фанат футбольного клубу "Металург" (Донецьк).

Віктор Сергійович Пономаренко народився 01 червня 1998 року в місті Селидове (Донецької обл). Навчався у школі №6, Селидівській гімназії та школі №2 рідного міста, яку і закінчив. З дитинства захоплювався боксом, мав певні успіхи та нагороди у спорті. Саме спортивне оточення: футболісти, боксери, регбісти - були другою сім’єю Віктора, з якими проводив більшу частину свого життя. З цими ж людьми він був до останньої хвилини.

Так вийшло, що в Донецьку більшість друзів вболівали за ФК “Металург”, тому перші виїзди були саме за цей клуб. Родинність та підтримка у фанатів вражала, надихала особлива атмосфера на стадіоні та поза ним. З початком війни 14-го року лише невелика частина міста чинила опір проросійським настроям. Левовою часткою цього опору став фанатський рух. Вболівальники об’єднали зусилля та відстоювали майбутнє Батьківщини.

Через те, що у 2014-му році Віктору було лише 16 років, він не зміг піти боронити державу до лав ЗСУ. Зробив це в 2016 році, одразу після того, як йому виповнилося 18 років. Маючи велике бажання звільнити рідну землю від окупантів, спочатку пішов добровольцем. Направили його під місто Лисичанськ, де Віктор служив у складі бригади аеророзвідки. В колі професійних військових навчався швидко. Одного разу він пішов палити цигарку на позицію вночі, де ледь не був вражений снайпером. Саме з того моменту Віктор зрозумів, що військова служба - титанічна праця, яка виконується цілодобово.

В 2019 році підписав контракт із ЗСУ. Одним із перших у своєму русі відчув на собі, що таке бути десантником. Після нього більшість Селидівських фанатів вступили саме до складу 81-ї бригади ДШВ. Риття окопів, безліч стрибків з парашутами, виснажливі тренування, виїзди на бойові завдання на Схід загартовували його та побратимів. Початок повномасштабної війни «Віхрь» зустрів в дорозі з  навчального центру снайперської підготовки. Його обрали, як одного з найкращих кандидатів зі своєї бригади. Встиг навчитись на марксмена, отримав сертифікат, але початок великої війни змінив плани.

Майже одразу після початку вторгнення був направлений разом з побратимами в район Гуляйполя (Запорізької обл.), де до початку липня 2022-го року тримали оборону.

На початку липня Віктора з побратимами перевели на Батьківщину, на позиції поблизу м. Сіверськ (Донецької обл). Особливо вразили хлопців темп бойових дій та кількість артилерії. Одного разу, разом зі своїм взводом “Віхрь” не міг вийти з укриття більше 8 годин через масовані обстріли.

Постійні штурми та контратаки дуже виснажували особовий склад, та попри все Віктор завжди йшов у бій. За словами побратимів, без мужнього бійця не обходилося жодного виходу на завдання. Брав участь у боях за Малинівку, Гуляйполе, Затишне, Червоне, Сіверськ, обороняв аеродром під Полтавою. Був командиром відділення десантно-штурмового взводу. 11 квітня 2022 року був нагороджений медаллю “За військову службу Україні”. Також має медаль “Доброволець” за період бойових дій в 2016-17 рр.

Віктор Пономаренко загинув 13 липня 2022 року під час виконання бойового завдання в Донецькій обл. На прохання про допомогу, “Віхрь” висунувся зі своєї позиції, залишивши на місцях своїх хлопців, бо завжди переживав за кожного побратима. Відбиваючи ворожий штурм поблизу м. Сіверськ, ворожий танк влучив неподалік від нього. На жаль, уламкове поранення стало фатальним. Прощання з Воїном відбулось у місті Корсунь-Шевченківському (Черкаської обл.), де нині проживає його родина.