Валентин «Абу» Дем’яненко - фанат футбольного клубу "Динамо" (Київ), представник руху «White Boys Club».

Валентин Олександрович Дем’яненко народився 2 лютого 2001 року в місті Києві. Навчався в школі №185 до 8 класу, після чого в Київському технічному ліцеї та Національному університеті «Києво-Могилянська академія», де здобував економічну освіту. Найбільшими дитячими захопленнями були народні танці. Багато виступав зі своєю групою, їздив на різні конкурси. З часом, на зміну танцям прийшов тренажерний зал, а також бокс і боротьба, якими займався в «Козацькому домі». Пізніше займався ММА в клубі «KRBK».

Фанатський сектор київського "Динамо" почав відвідувати у 2015 році. Валентин дуже хотів поїхати на свій перший виїзд на автобусі, як це робили старші друзі з руху. Батько згадує, що на той час синові було менше 16 років, і він запропонував поїхати разом. Тож на свій перший гостьовий матч проти одеського "Чорноморця", Валентин відправився разом з татом, для якого це була також перша така поїзда. Обидва вони отримали незабутні емоції та враження від атмосфери виїзду.

Згодом Валентин поринув у фанатський рух і вже відвідував виїзди з друзями. Його приваблював навколофутбольний рух, багато вдавалося на тренуваннях. Один з друзів згадує: - "«Абу» подобалося двіжувати. В нього горіли очі, коли ми всі збиралися на тренуваннях і кайфували, отримуючи нові знання. Частіше він полюбляв боротися, в нього це непогано виходило. Завжди був усміхнений та з колою, за якою завжди йшов до Мака після тренування в «Козацькому домі». Мало людей з нашого кола бачили його сумним. Він був веселим хлопцем, який любив життя".

Почавши займатися змішаними єдиноборствами Валентин дуже пишався тим, що займається разом із хлопцями в залі «KRBK» у Павла, якого знають велика кількість столичних фанатів.

Паралельно із навчанням та спортивними захопленнями, Валентин працював на різних роботах, зокрема рятувальником і пекарем. За спогадами рідних, працюючи рятувальником, він відчував себе на своєму місці. Було безліч історій, коли хтось тонув у Дніпрі, а Валентин цих людей відкачував. Іноді це було дуже важко, адже далеко не кожен здатен працювати на такій роботі.

Ось лише один зі спогадів його близького друга, про роботу в «Пляжному патрулі»: - "Валентин прийшов туди в 2020 році, показавши найкращий результат з фізичної підготовки на відборі. Його цікавила медицина, зокрема серцево-легенева реанімація. Одного літного дня, після закінчення зміни, він вже зібрався і чекав хлопців аби їхати додому. В той час по рації передали, що дістали людину з воду і необхідно робити СЛР. Валентин одразу побіг на поміч хлопцям з дефібрилятором і почав працювати. Він часто пірнав в пошуках людей навіть у темний час доби, іноді в заборонених місцях. Був ладен ризикувати, якщо були найменші шанси врятувати комусь життя".

Робота пекарем також не була для нього просто місцем заробітку. Ставився до хліба, як до чогось більшого. Збирав фото виробів та пишався своєю справою.

В червні 2022 мав отримувати університетський диплом за спеціальністю «менеджмент», але в лютому місяці взяв академічну відпустку на навчанні, аби захищати рідну землю. Ще до повномасштабної війни, пройшовши курси з тактичної медицини в ГО Centuria, як і багато футбольних фанатів, «Абу» став до лав столичного підрозділу, на базі якого пізніше буде сформовано 3-ю ОШБр. Бойовий медик розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону мужньо виконував поставлені завдання та рятував життя поранених побратимів.

Валентин дуже захоплювався медициною, постійно вдосконалюючи свої навички. Його кохана згадує, що під час спілкування з нею по телефону, до нього часто підходили інші бійці та просили перевірити їхні аптечки. Всі знали, що він завжди прискіпливо все перевірить і нікому не відмовить. Валерія розповідає, як одного разу, під час прогулянки Києвом сильно поранила ногу. Валентин і тут повів себе я професійний медик. Попросивши кохану трохи зачекати, повернувся з аптеки із повним набором ліків, обробив рану та наклав пов’язку. Дуже відповідально ставився до найменших поранень.

За час повномасштабної війни розповідав близьким багато історій, але ніколи не показував свій страх перед випробуваннями. Навіть коли його підрозділ поїхав у Донецьку обл, Валентин завжди з посмішкою розповідав про свої пригоди за день. Записував коханій відео повідомлення з коридору, а на питання - чому він стоїть саме там, відповідав: - "Та в нас тут пташки літають, трошки гучно, але все добре, все по кайфу". Тоді було розуміння, що він дійсно почував себе добре поряд із побратимами.

Але друзі знали, що «Абу» неодноразово бував у складних ситуаціях. Як і під час роботи рятувальником до повномасштабного вторгнення, на війні він також змушений був ризикувати, часто перебуваючи під ворожим обстрілом. Але завжди відносився до всього спокійно та продовжував працювати. Валентин Дем’яненко загинув 23 січня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу міста Бахмут (Донецької обл). Похований у селищі Коцюбинське під Києвом.

- "Пекельна війна продовжує забирати життя найкращих синів України. Фанат "Динамо", сміливий воїн та вірний друг, котрий завжди міг прийти на допомогу" - так згадують свого одноклубника друзі з фанатських секторів.