Олександр «Порф» Парфенков - фанат футбольного клубу "Металіст" (Харків).

Олександр Стефанович Парфенков народився 25 вересня 1986 року в місті Харкові. Навчався в школі №50 рідного міста. Попри втрату батька в ранньому віці, матері вдалося виховати юнака справжнім чоловіком, захисником та воїном. Був активним учасником організації «Патріот України», брав участь в акціях, маршах та вишколах. Особливо до вподоби було останнє. Добре знав Харківську область, цікаві історичні місця, де відбувалися бої часів Другої світової війни. Найкращим відпочинком вважав поїхати в ліс та гуляти там з металошукачем, потім розпалити багаття, посмажити м’ясо та розповідати історії, якими вмів зацікавити слухачів.

В середині нульових «Порф» належав до когорти патріотичної молоді, котрі активно підтримували "Металіст" на домашніх та виїзних матчах. Мав багато друзів в багатьох фанатських групах, зокрема з колективу «Kharkiv City Patriots». Честь та гідність, відданість своїм друзям та країні - не були для нього порожніми словами. Навколофутбольне життя мотивувало до того аби кинути палити та почати займатися спортом. В 2007 році, перед матчем проти англійського "Евертона" познайомився із майбутньою дружиною. Дуже полюбляв військову справу. Відслужив строкову службу в частині ППО. Після служби мріяв стати пожежником, але влаштуватися не зміг, тому якийсь час працював охоронцем та в ремонтній бригаді.

Під час подій Революції Гідності Олександр був серед тих, хто розганяв оплотівців. Став учасником бою на вул. Римарській в ніч проти 15 березня 2014 року. Боронив Будинок Просвіти та потрапив до СІЗО з іншими харківськими патріотами. Дані учасників акції швидко опинилися в руках сепаратистів, тому змушений був виїхати в Полтавську обл, а далі до Києва, де вступив до лав Правого Сектора. Повернувшись до Харкова, через деякий час вирушив на виїзд до Одеси, де став учасником відомих подій 2 травня 2014 року. Коли сепаратисти та ватники спробували атакувати патріотичний мітинг, був одним з тих, хто в першому ряду протистояв проросійськи налаштованому натовпу з кийками та арматурою. Пізніше того ж дня отримав сильний струс мозку від удару камінням.

Розпочиналася війна на сході України і Олександр ходив до військкомату, але не було жодної конкретики. Тоді він приєднався до спецбатальйону «Слобожанщина», в складі якого стояв на блокпосту на Куп'янському напрямку. Попри те, що в батальйоні склався дружній колектив, відчував - це не те, що йому потрібно. Тому восени, з невеликою групою побратимів звільнилися та пішли добровольцями до ЗСУ, потрапивши до 131-го окремого розвідувального бату. Перебуваючи на позиціях під Маріуполем, мав велику кількість вдалих операцій в складі підрозділу "Черепахи". Разом з Азовцями брали участь у Широкинській наступальній операції у лютому 2015 року - прикривали, коли ті заходили у Павлопіль та Пищевик.

На початку 2016 року їхній підрозділ було розформовано, тож «Порф» без вагань пішов до "Азову", де на той час вже було добре спрацьована команда. Окрім поточних задач, постійно вчився та вдосконалювався у військовій справі. Любив копатися автівках та навіть брав участь у змаганнях з Off-Road. В 2018 році, побачивши новонародженого сина в пологовому будинку, одразу повернувся до полку та 8 місяців був на передовій під Горлівкою. Наприкінці 2020 року вирішив перевестися поближче до родини, аби більше часу проводити з сином. Влітку повернувся до ЗСУ в складі 54 ОМБр, займав посаду командира взводу відомого батальйону К-2. Мав чимало нагород, серед яких державні - ордени Богдана Хмельницького, нагородна зброя та багато інших.

Побувати вдома вдалося в червні 2021 року. Поїхав на навчання, а звідти восени на передову під Красногорівку, де і зустрів повномасштабне російське вторгнення. Попри всі складнощі мав бадьорий настрій, завзято йдучи на бойові завдання. Активно розробляв і планував операції, за що отримав звання лейтенанта. Олександр Парфенков поліг 28 червня 2022 року. Вийшовши на бойове завдання ввечері 27-го, наступного ранку його родина отримала дзвінок, з якого дружина Алеся дізналася страшну звістку - загинув під час артобстрілу від поранення уламком. За життя «Порф» полюбляв їздити до Холодного Яру. Надихався прикладом видатних постатей боротьби тих часів - Залізняк, Чучупаха, Чорний Ворон. Хотів розповісти синові історію тих країв. Навесні рідні планують відвезти його туди востаннє.