Олександр «Севас» Ткаченко - фанат футбольного клубу "Севастополь".

Олександр Анатолійович Ткаченко народився 5 березня 1989 року в Севастополі. Навчався в загальноосвітній школі-інтернат №3, після чого здобув фах перукаря. З юних років мав стійкі проукраїнські погляди.

На фанатський сектор ПФК "Севастополь" вперше потрапив в 2008 році. Олександр часто підтягувався на футбол та довколафутбольні заходи, хоча сама гра на полі його не надто цікавила. В той же час, на стадіоні були також деякі його однодумці з проукраїнською позицією, разом з якими давали прочухана різним проросійським персонажам в українському Криму.

В цивільному житті Олександр займався боксом, ножовим боєм, був інструктором з піших походів, водив туристів у Кримські гори. Як тренер, заохочував молоде покоління до спорту, ділився з ними багажем своїх знань та досвіду.

В 2011 році, під час одного з походів, познайомився з майбутньою дружиною Валентиною. В 2012 році вони одружились.

За спогадами дружини, Олександр завжди брав у походи червоно-чорний прапор УПА. В 2013 році вступив до лав морської піхоти, що тоді базувалася в Феодосії. Там він служив до початку окупації півострова, а тоді поїхав із побратимами до Миколаєва. Незабаром до нього приїхала і родина.

В 2015 році вступив до Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Провчився успішно 2 роки, але постійне перебування в зоні бойових дій не дали змогу закінчити навчання.

В перші роки АТО «Севас» брав участь у битві за Маріуполь, а під час відпусток був інструктором в «Азові». Приймав участь в боях за Донецький аеропорт. Був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за врятоване життя побратима під час бою. Після закінчення контракту переїхав до Ірпеня (Київської обл), де працював в охороні та виховував із дружиною двох доньок. Згодом отримав відзнаку почесного громадянина міста Ірпінь.

«Він був людиною з великим серцем, всі навколо тягнулись до нього. Обожнював своїх донечок, а вони безмежно любили його.

Завжди казав про нас: «ми з мамою одне ціле»» - згадує дружина.

Згодом родина отримала канадський грант на створення молочної ферми на Херсонщині. Придбали будинок у селі, що за 30 хвилин їзди від Криму, завели корів і розпочали свій бізнес. У вільний час займався фрідайвінгом та полюванням.

Напередодні повномасштабного вторгнення Олександр з родиною поїхали на Херсонщину в справах. Вже там дізналися про наступ та вирушили додому. Початок великої війни зустріли фактично в дорозі, проїжджаючи Умань.

«Севас» відіграв важливу роль в обороні Київщини. Очоливши штурмовий підрозділ, координував бойові дії на блокпостах «Жираф» та «Караван Гала». 5 березня, на свій День народження, потрапив в оточення поблизу Ворзеля, але зумів вибратися.

«Саме під час боїв за Ірпінь, навички Олександра дали йому можливість зберегти життя багатьом побратимам» - згадують учасники подій.

Після звільнення Київщини, Олександр вступив до Служби безпеки України, воював на інших ділянках фронту. Разом з тим прагнення здобути вищу освіту його не залишали, а тому в 2023 вступив до Державного університету "Житомирська політехніка". Влітку 2023 року народилася молодша донька Руслана, і Олександр мав право списатися з війська, але продовжив боротьбу. Завжди мріяв повернутися до українського Севастополя.

Олександр Ткаченко загинув 9 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Життя сміливого та досвідченого воїна обірвав вибух фугасу. За спогадами побратимів, в той день, під час рейду, «Севас» йшов першим в групі, тож основний удар прийняв на себе. Похований навпроти Алеї пам’яті Захисників України на Ірпінському цвинтарі.

Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня(посмертно)

«Всі помирають, але тільки одиницям доступно вмерти заради цілі.

Олександр - Воїн, Легендарна людина, завдяки стійкості якого втримали Ірпінь. Командир, який мав потужний авторитет та професійні якості.  Справжній.

Людина, яка без вагань вийшла із Крима, не зрадивши присязі. Морпіх, який завжди був на самому краю або за краєм.

Він приймав рішення, виправляв помилки, радів, сумував, жартував, жив кожен день та обожнював свою сімʼю. Багато великих і маленьких сердечок розбилось в день його загибелі.

Його життя було непростим, але воно було  наповнено світом та теплом, яке він дарував іншим. Він підтримував та мав потужну підтримку. Любив та був любимим.

Золотими  літерами в новітню історію України записано імʼя «Севас».

Я завжди на твоєму боці, любов моя » - дружина Валентина.

Вічна шана Герою!