Максим «Банні» Зайченко - фанат футбольного клубу "Динамо" (Київ), представник руху «White Boys Club».

Максим Миколайович Зайченко народився 7 червня 2001 року в селі Максимовичі (Київської обл). Навчався у Синяківському ліцеї Київської обл, а згодом вступив до Державного податкового університету міста Ірпінь. За спогадами рідних, був дуже цілеспрямованим та старанним у навчанні. З першої спроби вступив до ВНЗ і весь час перебував на стипендії. Був впевнений у своїх знаннях, відмінно закінчив бакалаврат та планував вступати на магістратуру.

Рідні згадують, що Максим цікавився футболом все його свідоме життя. З третього по 9-й класи займався у клубі «Діназ» в Лютіжі (Київської обл). З кар’єрою гравця не склалося, адже секція знаходилася на значному віддалені від дому, а пізніше в його житті з’явився фанатський рух. Деякий час також займався боксом. Потрапивши на сектор - не входив до якогось окремого ультрас-колективу, а зосереджувався саме на підтримці команди. Любив подорожувати та залюбки вирушав на виїзні матчі слідом за командою.

Після закінчення навчання Максим встиг попрацювати в одному з банківських відділень, а вільний час присвячував підтримці улюбленої команди та подорожам в горах, дуже полюбляв сноубординг. Маючи проблеми зі спиною, не міг вступити до ЗСУ. Але бажання допомагати війську від того було лише сильнішим, тож відкрив онлайн магазин, в якому продавав одяг із українською символікою та фінансово підтримував військових.

На початку повномасштабної війни рідне село Максима опинилося на окупованій частині Київщини. Вся інформація необхідна для оформлення на військову службу була втрачена. Але це нічого не змінювало в його прагненні взяти до рук зброю, тож в березні 2023 року «Банні» став до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ.

Брав участь у боях на Запорізькому напрямку, зокрема в р-ні с. Мала Токмачка. Не уявляв свого життя без подорожей та футболу. Катерині, коханій дівчині, розповідав під час ротації після Запорізького н-ку, що більш за все боїться не загинути в бою, а втратити ноги, адже не зможе жити без футболу і гір. Також казав: - "Загинути - не страшно. Страшно, що побратими підуть в бій без тебе".

Друзі згадують, що Максим мав безліч планів на майбутнє: проекти, поїздки та будь-які найбожевільніші ідеї, що в його голові одразу перетворювалися на конкретні дати в календарі. Для втілення всього цього не вистачило б і 10-ти життів.

В спогадах бійців «Банні» залишиться сміливим та позитивним побратимом, якому можна було розповісти абсолютно все і знати, що після розмови з ним настрій буде на висоті. Підтримка з боку Максима, робила його для оточуючих не просто другом, а братом.

7 вересня 2023 року Максим Зайченко отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання в районі Серебрянського лісництва поблизу Кремінної на Луганщині. Чекаючи на евакуацію сам наклав собі жгут, згодом був доставлений до шпиталю міста Дніпро.

Один з моментів, що вразив і назавжди закарбувався в пам’яті побратимів: після важкого поранення Максим був у свідомості і перед евакуацією попросив хлопців перечепити азовський шеврон з бронежилету на свій убакс. На жаль, ураження великою кількістю уламків, ампутація обох ніг та сукупність ран не залишили шансів. 11 вересня його серце перестало битися.

Поховано Максима в селі Струга (Хмельницької обл), куди під час повномасштабного вторгнення переїхали його мати і сестра. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).